Вітаю, друзі!
Сьогодні я знов беру участь в контексті від @strecoza
Правила тут
Трохи шкодую, що пропустила попередню тему про каструлю. Справа у тому, що мій екс робив мені пропозицію саме з каструлею (по якомусь там звичаю). Ну, з ним самим не склалося і на 15-му році мій шлюб безславно рухнув, а ось каструля і досі жива 😁
Але сьогодні про хліб. Коли я побачила тему, у мене не було жодних сумнівів, що це буде хліб, який ви бачите на світлині вище. Це кінець березня, ми ще в окупації. Крамниці зачинені, купити нічого не можна. Але раз в 7-9 днів тероборона вмикає генератор і пекарня пече хліб. Для того, щоб отримати, треба було стояти в черзі 4-6 годин, як пощастить. Ні, продавали-то швидко, а ось дочекатись… Я пам’ятаю як я брала той хліб, утикалася у нього носом і вдихала запах. Нічого смачнішого для мене не було за цей хліб. А потім прийшли танки. Але люди все одне стояли в черзі. Розбігалися, коли їхали танки, а потім збіралися знов.
Спочатку продавали цілий, потім - половинку, але все одне на всіх не вистачало. На світлині - хліб, що спекла одна з моїх сусідок. Ми зібрали ще у кого було і вона спілка хліб на учасників і для тих, у кого справи були зовсім кепські. Коли я принесла цей хліб додому, він був ще теплий. Показала собаксам, але одразу попередила, що не поділюся😜 Хоча вони і не претендували, ось у них-то корм був, я встигла, а сама на початку війни опинилася з порожнім холодильником (звичайна для мене справа). Але, якщо у вас є хоча б одна курка, яка несе яйця, голодна смерть вам точно не загрожує 😉 Але хліб цінувався більш за все. Я розтягувала мою порцію як могла, лише на сніданок з кавою і трошки джема, щоб було хоч якесь відчуття нормального життя.
Ось така у нас із собаксами історія про хліб. Вони, щоправда, лише для фото позували 😉