Привіт. В сьогоднішній, прохолодній по зимньому, осінній ранок прокидатись було вкрай складно. Таке відчуття, що я був як той барон Мюнхаузен, котрий витягував себе з болота за бороду, або як славнозвісний пам’ятник «Не падай духом» в Норвегії.
Зміни погоди – ніщо у порівнянні з тими ситуаціями, що відмічаються у житті людей. Поспілкувавшись вчора з військовим, який проходить процес відновлення від поранень, та почувши його фразу «у нас все прекрасно», хто б що не говорив. Якщо хтось сумнівається, що у нас все прекрасно поки ми живі – достатньо поїхати в прифронтові зони і зайти в лікарні. Якщо і цього мало – просто завітайте на цвинтар…
Тому, «як би не боліла голова, який би не був настрій – у нас все прекрасно» - слова цього військовослужбовця.
Взагалі, як фінальна ремарка, перебування на лінії розмежувань це колосальний ресурс для духовної трансформації. Спілкуючись з людьми до і після, вже не одноразово спостерігав, що повертаються вони ніби з храмів де кілька років проводили в самітництві…